Студентське братство «Києво-Могилянської Академії» регулярно влаштовує благодійні акції. Одна з них - «Подаруй дитині посмішку»; студенти збирають гроші, теплий одяг, іграшки, книжки і розвозять це по дитячих будинках-інтернатах, розподільниках, а заодно показують дітям вистави, співають, виступають і разом з дітьми граються. У листопаді 2008 їздили у дитячий будинок для дівчаток з вадами розумового розвитку в смт. Замглай Чернігівської області, де проживає 100 дівчат. Фінансове становище цього будинку скрутне, серед постійних потреб не лише одяг, а й засоби особистої гігієни (шампунь, зубна паста тощо). Мій репортаж з тієї поїздки можна прочитати тут: http://visnyk.livejournal.com/18274.html#cutid1 і подивитися тут: http://www.youtube.com/watch?v=pTyh1u8OBYY.

Особисто для мене перше спілкування з цими дітьми було шоком, розуміння якими вони є, я чітко усвідомлювала цей бар'єр, коли приїхала до них і намагалася триматися від них окремо, ізольовано, ховалася за камерою, проте ці діти знайшли шлях до мене. І я знаю, що практично всі, хто тоді іздив зі мною в дитбудинок відчували щось схоже, І я хотіла показати це іншим, дати можливість цим дітям знайти шлях й до інших людей.
Саме тому, ідея фільму полягає в тому, щоб показати цих дітей, дізнатися про них більше, подивитися на їхнє щоденне життя, показати чим вони живуть і що роблять. Показати які є для них можливі шляхи самореалізації та розвитку (малювати, співати, танцювати, шити, вишивати тощо). Показати не розум, а почуття.

Вибираючи у якому саме будинку знімати, я перш за все згадала про Петриківський, адже я сама з Тернополя. І ще зі школи (я закінчила Українську гімназію ім.Франка (перша школа)) пригадую, як вчителька коли хтось чогось не знав чи не розумів казала: «Тобі може в Петрики піти вчитися?». Тоді я ще того не розуміла, але саме так у мене почало формуватися упереджене ставлення до людей з вадами розумового розвитку, а заклад в Петриках почали асоціюватися з чимось поганим і принизливим. І тепер у мене була можливість подивитися як там насправді в дитячому будинку в Петриках. Мені пощастило, директор дитячого будинку Новосад Михайло Іванович дозволив знімати, провів детальну екскурсію по території закладу, розповів про підсобне господарство і шляхи фінансування дитячого будинку, а дефектолог Пацула Ірина Несторівна прочитала ґрунтовну лекцію і допомагала у зйомках. Варто зауважити, що я була приємно вражена хорошим матеріальним становищем закладу, особливо у порівнянні з іншими дитячими будинками, де мені доводилося бувати. А ще приємно здивувало те, що дітей регулярно возять в місто до театру і розважальних центрів, водять на тортики і морозиво.

Тоді як в Україні здебільшого люди з вадами розумового розвитку живуть відокремлено від більшості у спеціалізованих закладах, у західних країнах вони інтегровані в суспільство і є його частиною. Фільм дає можливість по-іншому подивитися на цих людей - це один крок до їхньої інтеграції у наше суспільство.

Фільм створено у рамках курсу «Документалістика», викладач Федченко Євген Миколайович, кандидат політологічних наук, директор Могилянської школи журналістики, тел. 8 (044) 463 7702, електронна адреса fedchenko@ukma.kiev.ua. Якщо виникають якісь запитання чи зауваження, Ви можете з ним контактувати.

Дозволяється вільне копіювання, поширення і публічні покази фільму в некомерційних цілях. Не дозволяється вносити зміни у фільм без дозволу автора. Фільм створено без жодної фінансової підтримки на обладнанні Могилянської школи журналістики.